Спочатку я не відчув нічого незвичного. Я постояв на балконі десь хвилину, і вирішив повертатися додому, щоб встигнути взяти в руки гітару, коли нарешті накриє. І, вже підходячи до дверей, я майже почув:
– Вітаю, друже! Давно тебе тут не було.
Ні, це не була галюцинація, адже насправді я не чув цих слів і розумів, що не можу їх чути, але відчуття було саме таким, нібито їх хтось сказав вголос. Не знаю, хто. Можливо, я дійсно сказав ці слова вголос, а можливо – це була просто дуже виразна думка, яку я скоріше почув, ніж подумав. Хай там як, почути це привітання було водночас трохи дивно, але приємно.
Повертаючись з балкону, я ще заздалегідь дістав ключ з кишені, але я став перед дверима і спочатку уважно придивився до них. Так, начебто моя квартира. Я відкрив двері та опинився всередині. Скинув куртку та повісив її на гачок. Пройшов у кімнату. Було тихо. Так тихо, що я чув, як я дихаю і як працює серце. Я зрозумів, що відчуваю себе начебто не зовсім у себе вдома, все було немов би знайомим, але якимось трохи іншим, начебто я не одразу впізнавав, що де стоїть. Але свою гітару я впізнав одразу: вона стояла та чекала, коли я нарешті візьму її в руки.
Наше спілкування в той вечір було просто чудовим. Я дійсно відчував себе набагато більш вільним, я набагато чіткіше розумів, що я роблю і як зробити краще, я відчував таке натхнення, якого я не відчував раніше. Я пригадував якісь свої ранішні ідеї і намагався відтворити їх – спочатку таким самим чином, яким я вже намагався це робити, потім я робив якісь випадкові помилки, які неочікувано виявлялися вельми правильними рішеннями. Деякі послідовності виявлялися зовсім новими, я радів і намагався запам’ятати їх, аби потім продовжити роботу над їх подальшим розвитком. Це було дещо зовсім інше ніж те, як я практикувався раніше.
І іноді мені здавалося, немов би Емі якимось чином присутня саме тут і зараз. Немов би, щоб підбадьорити мене або навіть підказати щось. І саме тоді я вперше, як мені здалося, зрозумів, що саме відчуває віруюча людина під час молитви.
Весь вечір я перебував в дуже бадьорому стані, я відчував себе так, нібито я знову став зовсім молодим юнаком, що здатен відчувати світ навколо себе таким же яскравим, яким він був десять, п’ятнадцять або навіть двадцять років тому. Все відчувалося так, ніби я нарешті одягнув окуляри, які було створено спеціально для мене. Забігаючи вперед, скажу, що майже все життя у мене був не дуже добрий зір, і тому, коли я у віці майше 40 років нарешті спромігся замовити окуляри, я був дуже здивованим тим, як насправді виглядає світ навколо мене. Але тоді я ще не міг зробити таке порівняння, та й, кажучи відверто, мені було не до порівнянь. Я відчував і чув, цього було цілком достатньо. Навіть коли я завершив свої заняття, я все ще був сповнений енергії, я був налаштований спілкуватися, жартувати, жити повним життям.
В той вечір я нічого не розповів Катерині про цей досвід. Мені слід було все зважити і визначитися з тим, як я вчинятиму надали, отже я вирішив спочатку прийняти те чи інше рішення, а вже після цього робити певні заяви.
Всю ніч я спав дуже міцно, а зранку я прокинувся і відчув, що я трохи втомився. Для мене це не було сюрпризом, це були цілком нормальні відхода, я добре знав це явище і знав, що воно не переслідуватиме мене весь день. Кава та солодке печиво зазвичай допомагали роздуплитися, отже, коли я дістався до офісу, я вже почував себе цілком бадьорим та повним сил. Було лише неприємно відчувати, як дратують деякі речі, але це для мене було цілком природно, хіба що все якось так підбішувало трохи більше, ніж зазвичай. Щось не влаштовувало.
І вже незабаром я зрозумів, що чекаю на наступну зустріч.