А що якщо?..

Life’s short. Anything could happen, and it usually does, so there is no point in sitting around thinking about all the ifs, ands and buts.

Емі Вайн­га­уз

Я про­дов­жу­вав пра­кти­ку­ва­ти­ся, але, якщо чесно, не від­чу­вав осо­бли­во­го про­гре­су. Мені постій­но зда­ва­ло­ся, що мене щось стри­мує, зава­жає мені бути справ­жнім, не дає ого­ли­ти­ся в сво­єї твор­чо­сті так, як вмі­ла це роби­ти Емі.

Зві­сно, мені не виста­ча­ло техні­ки, за допо­мо­гою якої я міг би щось вира­зи­ти, а також бра­ку­ва­ло розу­мі­н­ня тео­рії музи­ки, адже наяв­ність тако­го розу­мі­н­ня допо­мо­гла б мені швид­ше зна­хо­ди­ти те, що я шукав. Але більш за все мене дра­ту­ва­ло те, що я, ско­ріш за все, про­сто не маю цьо­го тала­ну, і тому всі мої спро­би зда­ва­ли­ся мені марними.

Так, зві­сно, я нади­хав­ся при­кла­дом Емі, але мені зав­жди було оче­ви­дно, що є вели­че­зна прір­ва між гені­єм дів­чи­ни з Лон­до­ну, яка з само­го дитин­ства всо­ту­ва­ла кла­сну музи­ку та з дитин­ства ж ство­рю­ва­ла свою, і нудні­стю дядь­ки з Киє­ва, який чомусь вбив собі в голо­ву, що має вчи­ти­ся роби­ти те саме.

Мені потрі­бно було якось викре­сли­ти цей аспект з мого сві­то­гля­ду, про­сто позбу­ти­ся цієї уста­нов­ки. Саме тому постій­но повер­тав­ся дум­ка­ми до одні­єї ідеї, яка не дава­ла мені спо­кою. Мені було ціка­во, що ста­не­ться, якщо я спро­бую зро­би­ти те, чого не робив вже біль­ше 10 років.

Але перед тим, як я роз­по­вім, що ста­ло­ся потім, я маю від­хи­ли­ти­ся тро­хи в сто­ро­ну і зга­да­ти декіль­ка епі­зо­дів моєї юно­сті, які, я вва­жаю, також ста­ли перед­умо­вою для всьо­го, що від­бу­ва­ло­ся зі мною надалі…