Отже, я легалізувався, хоча і не дуже радів результату.
Наступного дня нам з Катериною слід було відвідати декілька місць, в тому числі і завітати до Наді, сестри Катерини, щоб привітати її з днем народження. Тільки десь ближче до вечора Катерина почала хоч якось відповідати, коли я до неї звертався. Здається, якщо б не необхідність разом відвідати Надю, Катерина зі мною не спілкувалася би ще довше.
Новий рік ми зустрічали разом з нашими друзями. Спочатку ми завітали в гості до Міри та Роми, а трохи згодом – перебралися до нас. Хтось ввімкнув телевізор і обрав якийсь музичний канал, який транслював відеокліпи різних популярних виконавців. Я не прислуховувався до них, але через деякий час я почув вступ до дуже знайомої пісні, яку я чув вже сотні разів. Я обернувся до телевізора і побачив те, що я зовсім не очікував побачити в телевізорі.
Мене трохи здивувало це, адже я був впевнений, що в Україні з творчістю Емі Вайнгауз майже ніхто не знайомий, і я не був знайомим з жодним українцем, що був би шанувальником її творчості. Отже, я аж ніяк не очікував, що якийсь місцевий музичний канал включить одну з пісень Емі (навіть якщо це сама відома її пісня) до переліку кліпів.
Такі випадкові зустрічі і досі викликають у мене дуже приємні почуття. Кожного разу, коли я чую якусь з пісень Емі чи бачу її зображення десь, де зовсім не очікував з нею зустрітися. Коли голос Емі лунає з чиєїсь автівки, чи коли натрапляю на її портрет на стіні в готелі, чи коли просто чорний метелик прилітає та сідає прямо на мене.
Hi there, how’re you feelin’, all right?