Так, я люблю гуляти наодинці з усіма своїми додатковими особистостями та тарганами в голові, але це не суперечить тому, що ми з Катериною любимо подорожувати разом. Десь наприкінці квітня ми вирішили, що було б приємно з’їздити в Крим. Раз на пару років ми відвідували цей чудовий український півострів, оселялися в Ялті, Гурзуфі, Севастополі та, звісно ж, відвідували інші міста. В той раз ми вирішили поїхати у файне місто Коктебель, в якому я востаннє був аж в 1998 році, але мені там дуже сподобалося, отже я хотів показати його і Катерині.
Отже, ми ще з вечора зібрали все необхідне (в тому числі, звісно, три грами бох та гітару) та вранці 3 травня завели свій циганомобіль і вирушили на Одеську трасу.
Зазвичай, щоб дістатися Криму, нам вистачало десь 12–15 годин, в залежності від погодних умов, інтенсивності трафіку та мотивації поспішати. Отже, прибули ми вже наприкінці світлового дня, але темно ще не було, це був час таких приємних суто коктебельських сутінок, коли сонце вже сховалося за гори, але ще пару годин продовжувало освітлювати небо над нами, хоча все місто та узбережжя були в затінку. Місто я не впізнав, адже з нашої останньої зустрічі минуло майже 15 років, та й був я там в юності, може, одну-дві доби, отже для мене це було як зовсім нова локація. Я тільки пам’ятав, що там є довжезна набережна, куди ми одразу й подалися.
Все це трохи нагадувало Пейзажну алею в Києві, хіба що з морем та галькою. Насувався вечір, людей було небагато, але здебільшого це була молодь. Більшість генделів було зачинено, подекуди відбувалася підготовка до відкриття. Фургончик з кавою, чебуречна, магазин з винами, щось ще… Було очевидно, що туристичний сезон ще не розпочався, що було дуже приємно для нас, адже було очевидно, що великих натовпів ми тут не побачимо. Краса!
В той вечір ми були вже трохи задовбані, отже, ми просто прогулялися набережною туди-назад і повернулися до готелю, вирішивши, що завтра роздивимося все вже набагато більш уважно.
Наступного дня ми провели на пляжі весь день, але людей майже не бачили. По-перше, як я вже згадував, сезон ще не розпочався, а по-друге – навіть серед тих, хто гуляв набережною, бажаючих купатися було якось не дуже багато, адже травень лише розпочинався.
В певний момент я дійшов висновку, що в місті зовсім немає мусорів. Їх обов’язки виконувало якесь приватне підприємство, за порядком стежили лише хлопці в жилетах з написами “БАРС”, які патрулювали набережну на велосипедах. Мені це теж дуже сподобалося, адже чомусь для мене було очевидно, що вони не стануть заперечувати проти того, щоб хтось курив шиші в їх присутності. Можливо, вони навіть могли б підказати, де можна взяти ще, якщо раптом так станеться, що я вшмаляю все, що взяв із собою.
Взагалі, Коктебель приємно вразив своєю толерантністю. На той момент я ще ніколи не був в Амстердамі, інакше б обов’язково знайшов певні схожості. Ні, кафе, де меню складалося б із різних сортів канабісу там не було, але була, наприклад, реклама приватної медичної служби, яка закликала звертатися саме до них при передозуванні різноманітними речовинами а також гарантувала повну конфіденційність. Людей було ще мало, але було багато таких, яких часто називають словом freaks – дивакуватих та ексцентрічних.
Катерина не вживала канабіс, а я не вживав алкоголь, але це не заважало нам знаходити спільну мову. Отже, я дихав димом квітів, а моя дружина насолоджувалася місцевими винами. А кожну ніч ми до самого ранку слухали, як співають нічні птахи. Ну, як сказати, “кожну”… Насправді, ночі дві-три поряд замість нічних птахів ми насолоджувалися базланням компанії, що приїхала звідкись з Російщини та оселилася в сусідньому приватному будинку. Вони постійно щось готували на мангалі та жорстко бухали, а кульмінацією стала ніч на 10‑е травня, коли вони понапивалися до несамовитості, святкуючи “етот дєнь побєди”, а потім ледь один одного не повбивали. Хоча, хто зна, чи не повбивали? Судячи з того, як вони волали, можливо, хтось з них дійсно наступного дня пішов на шашлик.
Звісно, ми також відвідували інші міста та села навкруги Коктебеля: Феодосію, Орджонікідзе (з тамтешньої набережної можна було роздивитися вогники на набережній Коктебеля і навпаки) та інші населені пункти вздовж узбережжя. Але, саме Коктебель нам сподобався більш за все. Коли на території всього Криму знову будуть діяти закони України, ми обов’язково завітаємо туди знову.
Вірю в те, що це відбудеться вже зовсім скоро.