Зсередини назовні

Чомусь я хотів, щоб музи­ку, яку мені дає Вчи­тель, чули і інші люди. Не виклю­чаю, що для цьо­го ще було тро­хи зара­но, адже мій рівень був все ще дово­лі при­мі­тив­ним. Я це усві­дом­лю­вав, але не міг утри­ма­ти­ся від того, щоб діли­ти­ся сво­єю музи­кою з інши­ми людьми, адже я чув її не так, як чули слу­ха­чі, я чув її такою, якою вона мала б бути. Навіть коли я запи­су­вав та пере­слу­хо­ву­вав свої чер­не­тки, я не міг суди­ти без­при­стра­сно: розум усві­дом­лю­вав, що мій рівень все ще дово­лі низь­кий, але ці мело­дії я чув таки­ми, яки­ми мені давав їх Чор­ний Птах, навіть якщо вико­на­н­ня було дово­лі бідним.

Той, хто мав щастя скла­да­ти мело­дії та гра­ти їх, незва­жа­ю­чи на роз­дер­ті до кро­ві паль­ці, пере­бу­ва­ю­чи у релі­гій­но­му екста­зі, зади­ха­ю­чись від сер­це­би­т­тя, чудо­во розу­міє, чому такі тво­ри потім немо­жли­во оці­ню­ва­ти об’є­ктив­но. Це части­на тебе, кра­си­ва вона чи не дуже – це ти сам.

І мені хоті­лось пока­зу­ва­ти, чим я є. Ого­лю­ва­ти­ся перед сві­том до кісток. Я хотів, щоб інші люди почу­ли те ж саме, що чую я.

До того ж, як я вже зга­ду­вав, оби­ра­ти між тим, щоб займа­ти­ся музи­кою вдо­ма, та бити нога­ми асфальт, було дово­лі важ­ко. Я водно­час хотів і того, і того, але хіба можли­во було яки­мось чином сумі­ща­ти ці речі?

Ну чесно: на хуй я був потрі­бен на Май­да­ні зі сво­єю музи­кою? Але мені чомусь хоті­ло­ся гра­ти там, отже я спро­бу­вав. Ні, мій дебют не був успі­шним. Тоді я ще не звик гра­ти на моро­зі, та й вза­га­лі був мій пер­ший “вихід в люди”, хоча я ще май­же нічо­го не вмів.

Можли­во, заба­га­то курив, але тоді я чомусь не зба­гнув, що мій ком­барь може чудо­во пра­цю­ва­ти від шести бата­ре­йок фор­ма­ту AA/LR6, але в нашо­му цига­но­мо­бі­лі був інвер­тор еле­ктри­чно­го стру­му, який вида­вав чесні 220 вольт. Мене виста­чи­ло на декіль­ка хви­лин, адже паль­ці заду­бі­ли та не дуже добре слу­ха­ли­ся, я нестер­пно лажав, отже яко­гось пози­тив­но­го зво­ро­тньо­го зв’яз­ку я не отри­мав. В ціло­му, зда­є­ться, люди реа­гу­ва­ли на дива­ку­ва­то­го музи­ку дово­лі пози­тив­но, але, на жаль, не тому, що їм ніби­то спо­до­ба­ла­ся його гра.

Потім були ще спро­би, це був дуже ціка­вий досвід, але не ска­зав би, що вихо­ди­ло кла­сно. А ще чомусь до мене ніяк не дохо­ди­ло, що можна вико­ри­сто­ву­ва­ти бата­рей­ки, отже я був при­в’я­за­ний до цига­но­мо­бі­ля, отже я був дещо обме­же­ний у вибо­рі місця для гри, не кажу­чи вже про сво­бо­ду пересування.

Пам’я­таю, якось вже наве­сні в якусь з субот я зна­хо­див­ся вдо­ма та займав­ся сво­ї­ми зви­чай­ни­ми пра­кти­ка­ми і вко­тре від­чув, що слід спро­бу­ва­ти виліз­ти та погра­ти десь ще. В той день Кате­ри­на їзди­ла кудись на нашо­му цига­но­мо­бі­лі, отже ско­ри­ста­ти­ся ним я не міг, і саме це наре­шті при­му­си­ло мене поча­ти вико­ри­сто­ву­ва­ти чор­то­ві бата­рей­ки. Наре­шті! Еврика!

Я викли­кав таксі і водій доста­вив мене на пере­тин Андрі­їв­сько­го узво­зу та вули­ці Бори­чів тік. Я вже про­бу­вав там гра­ти, це місце мені подо­ба­ло­ся, і тому я хотів спро­бу­ва­ти вла­шту­ва­ти неве­ли­чкий кон­церт саме там. Я роз­па­ку­вав гіта­ру, поста­вив ком­барь на асфальт та під­клю­чив­ся до ньо­го кабе­лем. Шви­день­ко нала­шту­вав­ся, тоб­то виста­вив стру­ни (в мене тоді був тюнер, який дозво­ляв це роби­ти дуже швид­ко) і, зві­сно, як слід пихнув (тоді я вже дав­но не соро­мив­ся роби­ти це при­лю­дно). А тоді я почав гра­ти і забув, де я і хто я є.

Не те щоб це був най­успі­шні­шій виступ в моє­му жит­ті, але на той час – так, це без­пе­ре­чно було дещо нове для мене. Люди зупи­ня­ли­ся. Вони пев­ний час слу­ха­ли музи­ку, яку я їм грав, і зго­дом все ж таки йшли далі, але вони дій­сно зупи­ня­ли­ся, а коли я пере­ри­вав­ся – гука­ли до мене щось схваль­не. Це було дуже незви­чно. Незви­чно і… так, дещо приємно.

Вже не можу при­га­да­ти, яке саме це було число, але той день бага­то чого помі­няв в моє­му жит­ті, пита­н­ня, що роби­ти у віль­ний час – займа­ти­ся музи­кою чи вешта­ти­ся вули­ця­ми, було наре­шті закри­то. Новим пита­н­ням, яке поста­ло пере­ді мною, було насту­пне: як тепер зро­би­ти умов­но віль­ним яко­мо­га біль­ше часу.