Провина

Якщо бути зов­сім чесним, то з яко­гось момен­ту я став деда­лі часті­ше помі­ча­ти, як замість того, щоб насо­ло­джу­ва­ти­ся тим­ча­со­вою від­су­тні­стю мого “я” і пере­шкод, яке це “я” зазви­чай ство­рює, моя ува­га кон­цен­тру­ва­ла­ся на яки­хось дум­ках, спо­га­дах та пере­жи­ва­н­нях, які викли­ка­ли у мене непри­єм­ні почуття.

Іно­ді я від­чу­вав пара­но­ї­даль­ну недо­ві­ру до тих чи інших людей, бо мені зда­ва­ло­ся, що всі вони зами­шля­ють про­ти мене якісь під­ло­сті. Іно­ді я від­чу­вав роз­пач, коли я зами­слю­вав­ся над сво­ї­ми успі­ха­ми та подаль­ши­ми пер­спе­кти­ва­ми. Іно­ді я від­чу­вав про­ви­ну за те, на що я витра­чаю свій час на вжи­ва­н­ня кана­бі­су замість того, щоб при­ді­ля­ти його іншим, більш важли­вим, речам.

Саме від­чу­т­тя про­ви­ни за витра­че­ний час було най­більш непри­єм­ним. Я розу­мів, що міг би при­свя­ти­ти його або Кате­ри­ні, або більш систем­ним заня­т­тям музи­кою, або бізне­су, або вла­сно­му здо­ро­в’ю, або хоча б вла­дна­н­ням яки­хось суто побу­то­вих питань. Але це розу­мі­н­ня аж ніяк не зава­жа­ло мені роз­по­ді­ля­ти свій час таким чином, щоб його яко­мо­га біль­ше зали­ша­ло­ся для того, щоб наку­рю­ва­ти­ся, навіть якщо в резуль­та­ті я вже не від­чу­ваю натхне­н­ня, як це було рані­ше, не отри­мую жодно­го задо­во­ле­н­ня, не від­ри­ва­юсь від сво­го “я”, а нато­мість зно­ву і зно­ву лов­лю себе на непри­єм­них думках.

Все це вигля­дає дово­лі пара­до­ксаль­но, але я про­сто жив з цим і вже не уяв­ляв, як міг би жити інакше.