Щось зламалось

Зві­сно ж, такий попуск пішов мені на користь. Толе­ран­тність до кана­бі­но­ї­дів ста­ла зна­чно ниж­чою, хоча і не впа­ла до того само­го рів­ня, як після деся­ти років пере­р­ви. Але це було вже хоча б щось. Я навіть вирі­шив, що буду під­три­му­ва­ти свої реце­пто­ри в фор­мі і нада­лі не ста­ну наку­рю­ва­ти­ся часті­ше ніж раз на тиждень. І ще я вирі­шив, що від­те­пер точно не вби­ва­ти­мусь в про­сто так: зві­сно ж, я буду роби­ти це тіль­ки зара­ди музики!

Не можу при­га­да­ти, скіль­ки часу мені вда­ло­ся три­ма­ти себе в руках. День? Тиждень? Місяць? Спо­ді­ва­юсь, що хоча б так. Неза­ба­ром мій режим вжи­ва­н­ня зно­ву став не зов­сім здо­ро­вим. І все б нічо­го, але, на жаль, змі­ни­ло­ся дещо ще: я вже не від­чу­вав вели­ко­го задо­во­ле­н­ня від гри на вули­ці. В 2017 році я про­йшов ще декіль­ка ціка­вих мар­шру­тів, але я не біль­ше від­чу­вав того задо­во­ле­н­ня від можли­во­сті гра­ти для незна­йо­мих мені людей. Нав­па­ки, зго­дом я зізнав­ся собі в тому, що тепер я шукаю усамітнення.

Іно­ді я зами­слю­ю­ся над тим, коли я від­чув це впер­ше. Саме в 2017, одра­зу, коли впер­ше після три­ва­лої пере­р­ви вибрав­ся погра­ти? Чи в 2016, ще перед тим, як Емі віді­бра­ла мій грін­дер? Чи в 2015, коли сто­яв на залі­зни­чних колі­ях і думав, що міг би ста­ти єди­ною в сві­ті люди­ною, яку вбив потяг під час гри на гіта­рі, і раптом від­чув бажа­н­ня повер­ну­ти­ся додо­му? Чи в 2014, коли мої подо­ро­жі тіль­ки почи­на­ли­ся і я не уяв­ляв, як вза­га­лі рані­ше жив без цього?

Мабуть, що по-справ­жньо­му я від­чув це вже в 2018. Я часті­ше за все зали­шав­ся вдо­ма і грав там. До того ж, я все біль­ше часу про­во­див за фор­те­пі­а­но, а цей інстру­мент на шиї не поносиш.

Колись я зами­слю­вав­ся над тим, чи дій­сно я кожно­го разу повер­та­юсь в одну і ту саму осо­би­стість. І кожно­го разу, коли я ловив себе на цьо­му, я нага­ду­вав собі, що кожну мить будь яка осо­би­стість змі­ню­є­ться назавжди.

Все моє жит­тя я змі­ню­вав­ся, зно­ву і зно­ву ста­ю­чи іншою, новою люди­ною. Але, на щастя, ще ніко­ли мені не дово­ди­ло­ся ста­ти тим, ким я вже був. Яки­ми би чудо­ви­ми не були ті чи інші часи, жоден з нас не має можли­во­сті прой­ти ту чи іншу части­ну сво­го жит­тє­во­го шля­ху в зво­ро­тньо­му напрямку.

І сла­ва богові.