Life’s short. Anything could happen, and it usually does, so there is no point in sitting around thinking about all the ifs, ands and buts.
Емі Вайнгауз
Я продовжував практикуватися, але, якщо чесно, не відчував особливого прогресу. Мені постійно здавалося, що мене щось стримує, заважає мені бути справжнім, не дає оголитися в своєї творчості так, як вміла це робити Емі.
Звісно, мені не вистачало техніки, за допомогою якої я міг би щось виразити, а також бракувало розуміння теорії музики, адже наявність такого розуміння допомогла б мені швидше знаходити те, що я шукав. Але більш за все мене дратувало те, що я, скоріш за все, просто не маю цього талану, і тому всі мої спроби здавалися мені марними.
Так, звісно, я надихався прикладом Емі, але мені завжди було очевидно, що є величезна прірва між генієм дівчини з Лондону, яка з самого дитинства всотувала класну музику та з дитинства ж створювала свою, і нудністю дядьки з Києва, який чомусь вбив собі в голову, що має вчитися робити те саме.
Мені потрібно було якось викреслити цей аспект з мого світогляду, просто позбутися цієї установки. Саме тому постійно повертався думками до однієї ідеї, яка не давала мені спокою. Мені було цікаво, що станеться, якщо я спробую зробити те, чого не робив вже більше 10 років.
Але перед тим, як я розповім, що сталося потім, я маю відхилитися трохи в сторону і згадати декілька епізодів моєї юності, які, я вважаю, також стали передумовою для всього, що відбувалося зі мною надалі…