У відкритий космос

Мину­ла пара днів і якось вве­че­рі, коли я повер­нув­ся після робо­ти додо­му, а Кате­ри­на була на заня­т­тях, я вирі­шив, що зараз най­кра­щий момент для про­ве­де­н­ня випробувань.

У мене була така собі неве­ли­чка мета­ле­ва тру­бо­чка, яку мені бага­то років тому при­віз друг, яко­го я назву в цьо­му тво­рі Андрі­єм, з Амстер­да­му в яко­сті суве­ні­ру, але це було вже в той пері­од, коли я пере­став вжи­ва­ти кана­біс, отже ця тру­бо­чка лежа­ла десь серед інших речей, яки­ми я не кори­сту­вав­ся, вона була абсо­лю­тно новень­кою, запа­ко­ва­ною в кар­тон та пла­стик. Разом з тру­бо­чкою дбай­ли­ві виро­бни­ки суве­ні­рів не забу­ли покла­сти ще й неве­ли­чкий паку­но­чок мета­ле­вих сіто­чок. Дуже доре­чно. Я зна­йшов її зазда­ле­гідь і пару днів носив з собою – носив в тієї ж кише­ні рюк­за­ку, куди поклав паке­тик з шишка­ми. Не знаю, наві­що я носив їх із собою, адже кана­біс мені був потрі­бен лише для занять музи­кою, але чомусь мені подо­ба­ло­ся від­чу­ва­ти, що у мене дещо є.

Отже, я зали­шив­ся вдо­ма сам, у мене була гіта­ра, був грам шишок і було щонай­мен­ше дві годи­ни віль­но­го часу. Я взяв рюк­зак, роз­сті­бнув замо­чок на малень­кій непри­мі­тній кише­ні та дістав все, що там було. Тру­бо­чка, сіто­чки, запаль­ни­чка і цело­фа­но­вий паке­тик бошок. Від­крив. Запах був дуже при­єм­ним. Так, це дій­сно було дещо інше, ніж те, що я курив, коли був моло­дий: воно зов­сім іна­кше вигля­да­ло і зов­сім іна­кше пахло. Воно… вабило.

Я взяв мета­ле­ву сіто­чку та вста­вив її в чашу труб­ки. При­да­вив паль­цем. Я ще ніко­ли не вико­ри­сто­ву­вав таке при­ла­д­дя, але інтер­фейс керу­ва­н­ня був інту­ї­тив­но-зро­зумі­лим. Від­ла­мав малень­кий шма­то­чок сухо­го суцві­т­тя та поклав його на сіто­чку. Зали­ша­ло­ся тіль­ки під­не­сти вогонь і зро­би­ти пер­ший напас. Вирі­шив не роби­ти це без­по­се­ре­дньо в квар­ти­рі, хоча на кухні була поту­жна витяж­ка, а вийти на загаль­ний бал­кон. Надя­гнув кур­тку, сунув в кише­ню теле­фон та клю­чі. Ретель­но пере­ві­рив, чи нічо­го не забув і чи буде мені зру­чно зна­йти ключ від две­рей, якщо добре накриє. Навіть під­го­ту­вав ста­кан з водою, щоб була можли­вість одра­зу випи­ти її, якщо накриє занад­то силь­но. Під­го­ту­вав­ся, як астро­навт перед вихо­дом у від­кри­тий космос.

Вийшов з квар­ти­ри, маю­чи зго­дом повер­ну­ти­ся туди вже зов­сім іншою людиною.

На бал­ко­ні ніко­го не було. З 21 повер­ху було видно дуже дале­ко, я дивив­ся на двір, де немов зір­ки час від часу бли­ма­ли синень­кі інди­ка­то­ри сигна­лі­за­цій в при­пар­ко­ва­них авті­вок. Дивив­ся на сусі­дні будин­ки та вікна, що сві­ти­ли­ся чужим сві­тлом. Дивив­ся на гори­зонт, де сві­ти­ли­ся вогні мого міста. Я від­чу­вав збу­дже­н­ня. Перед­умов для хви­лю­ва­н­ня не було, але я від­чу­вав, як сер­це поту­жно штов­хає мою кров, ніби­то готу­ю­чись яко­мо­га швид­ше доста­ви­ти всі кана­бі­но­ї­ди до рецепторів.

І воно чудо­во впо­ра­ло­ся з цією задачею.