Іноді я замислювався над тим, якими непередбачуваним може бути життя і якою непередбачуваною може стати смерть. Як смерть обриває зв’язок між людьми і як особа, яка не готова прийняти смерть іншої особи як даність, може жити з вірою в певний зв’язок з особою, якої вже не існує. Я багато думав про це і маю певні сумніви стосовно того, що після смерті людина здатна усвідомлювати себе як ту ж саме особистість, а скоріше схильний вірити в якусь принципово нову цікаву подорож, яка чекає на кожного з нас.
Тією весною я відчув позов написати пісню для Катерини. Здається, приспів народився однією з тих ночей, коли ми жили в Коктебелі та засинали, слухаючи співи нічних птахів. Мені дуже хотілося написати цю пісню, щоб вона назавжди залишилася з Катериною, навіть коли зв’язок між нами буде назавжди втрачено.
Где-то далеко, слышал, есть страна птиц.
Странная страна, нет в ней ни столиц, ни границ.
Там, где мы с тобой навсегда проснёмся птицами,
оставив все слова наших языков.
Каждую ночь птицы нам поют колыбельную,
они поют без слов, птицам не нужны слова.
Вместе навсегда, навсегда с тобой нераздельные.
Слышишь, птица поёт – значит, птица жива.
Звёзды-маяки путь осветят вечным огнём,
они горят всегда – ночью и днём.
Птицы поют всегда, стоит только прислушаться,
и они примут нас как мы примем их.
Каждую ночь птицы нам поют колыбельную,
поют они без слов, не нужны им слова.
Вместе навсегда, навсегда с тобой нераздельные.
Слышишь, птица поёт – значит, птица жива.
Не о чем жалеть, птице нечего терять,
птица создана петь, птица рождена летать.
Не боится птица высоты и темноты.
Ты не проснёшься одна – не бойся и ты.
Каждую ночь птица нам поёт колыбельную,
поёт всегда без слов, ну зачем ей слова?
Вместе навсегда будем мы с тобой нераздельные.
Слышишь, как поёт – значит, птица жива.