Я так і не створив з цього пісню, але ця стара чернетка дуже чітко відображає мій тодішній стан. Я навожу цей текст російською, адже тоді я використовував її набагато більш інтенсивно, ніж українську, отже – нехай залишається без перекладу.
Не играй в эти игры,
не притворяйся не собой.
Когда ты забудешь о зеркалах вокруг,
ты наконец-то увидишь себя настоящего,
ты наконец-то поймёшь, кто ты есть.
Наконец-то найдя себя,
ты уже не сможешь потеряться.
Всё по-настоящему,
всё по-настоящему,
но ты ничего не бойся.
Тебе немного не по себе,
ведь мир вокруг такой огромный,
а с тобой происходят вещи,
вообразить которые у тебя не было шансов.
И кажется, будто всё куда-то летит,
и ясно, что куда-то – это к чёртовой матери,
и становится понятно, что всё – это просто мусор,
это просто обрывки той упаковки,
которую ты почему-то привык считать собой.
Всё по-настоящему,
всё по-настоящему
и ты ничего не боишься.
Система самонаведения отказала.
Система самоиндентификации вышла из строя.
Система самоконтроля накрылась пиздой.
Твои предохранители перегорели,
ты горишь целиком
и искры твоего пламени могут сжечь весь мир.
Тебе ясно, что происходит.
Ты стоишь и смеёшься,
смеёшься и не можешь остановиться.
Всё по-настоящему,
всё по-настояшему,
ты уже забыл, что значит бояться.
Взагалі, мені тоді вдавалося, що почуття будь-якого страху було втрачено мною назавжди. Насправді, звісно, це було не так, але на той час мені дійсно так вдавалося. Десь в той же період я навіть записав для себе це в формати такої собі притчі, щоб ніколи не забути дещо важливе.
– Вчителю, а хто не боїться? – запитав один з учнів.
– Встань і підійди до мене, – відповів вчитель, і, коли учень став поруч з ним, учитель повернувся до інших учнів і показав їм щось. Учень не бачив, що показав їм вчитель, але він побачив, в який жах прийшли ті, хто це бачив.
Потім вчитель запитав його:
– Хто з них не злякався?
Учень задумався.
– Злякалися всі.
– А хто не злякався? – знову запитав вчитель.
Учень зрозумів і показав на місце, де він сам сидів до того:
– Не злякався той, кого там не було!
– Не злякався той, хто стояв тут, перед ними, – сказав вчитель.
Більш за все я мріяв тоді стати поряд з Вчителем.
Як то кажуть, мріяти не шкідливо.