Катерина подарувала мені блокнот. Класний такий блокнот з твердою обкладинкою, який я міг носити з собою, а в потрібний момент дістати з рюкзаку та записати в нього декілька строчок. Це було дуже зручно, адже мені дуже сподобалося гуляти вбитим, а ще на той момент я вже навчився якось ловити хоча б одну з мільйонів думок, що проносилися скрізь мене. Отже, я багато чого записував в цей блокнот, все це наводити тут було б не дуже доречно, але іноді туди потрапляло дещо, що можна було б і процитувати.
Наприклад, якось нормально хапанув та йшов собі вулицею Антоновича, де побачив якихось молодих людей, років по 20–25, вони вийшли з одного з барів на перекур (в Києві тоді було заборонено курити в закладах громадського харчування), але курили вони не цигарки, а таку ж саму маленьку металеву трубочку, як і була в мене. Я не став їх відволікати від цього відповідального процесу, але вже через п’ять хвилин зупинився посеред вулиці та записав в цьому блокноті наступні слова:
Шышки — очень популярная среди молодёжы тема,
вокруг этой темы у молодёжы целая система.
А каждый из нас по жизни относит себя к молодёжы,
и если ты не понял, чувак, взгляни на мои одёжы.
Я пытаюсь записать ощущение покинутой улицы,
я хочу рассказать, как мне на этой улице курится,
я стараюсь разглядеть сам и показать всем, что я вижу и слышу,
я начинаю знать, но от этого знания я не завишу.
Строчки печатают нервные рифмы быстрыми тактами,
невозможно разглядеть никакие аргументы за этими весомыми фактами.
Я не стремлюсь вам понравиться, но я не против, чтобы вы меня слышали.
Слышали и делали каждый какие-то свои выводы.
Выводы не обо мне, а о себе самих,
выводы о чём-то, о чём вы старались обычно не думать,
выводы о ком-то, кто живёт внутри, кого вы боитесь показывать,
кого вы боитесь услышать, не то что о нём рассказывать.
Я и так нравлюсь тем, кому нравлюсь, а всё прочее не имеет значения.
Если имеет для вас – я пропишу вам пару глубоких напасов лечения.