Сумна дата

Пам’я­таю, що я при­їхав в офіс, але робо­та не кле­ї­ла­ся, спіл­ку­ва­ти­ся з коле­га­ми було якось важ­ко, отже я не став чека­ти вечо­ра і вирі­шив тихо щезну­ти з поля зору людства.

Пам’я­таю, весь день падав дощ, а я схо­вав­ся від суспіль­ства в без­лю­дно­му пар­ку, ходив серед мокрих дерев, сідав на мокрі лав­ки, мок­рий одяг при­ли­пав до мокрої шкі­ри, мокра запаль­ни­чка ніяк не спра­цьо­ву­ва­ла, мокрі шишки не хоті­ли горіти…

Це було пер­ше 23 липня, яке я усві­дом­лю­вав як день, коли світ втра­тив Емі Вайнгауз.

Нена­ви­джу, блядь, цю дату.