Іскри вічного полум’я

Тими дня­ми я жаді­бно погли­нав всю інфор­ма­цію про Емі, яку тіль­ки міг зна­йти. І, зві­сно, не міг при­пи­ни­ти слу­ха­ти її пісні, адже – буду від­вер­тим – ще ніко­ли до того (та й після того) я не чув, щоб хтось, спів­а­ю­чи, ого­лю­вав­ся до самих кісток. Я пере­ди­вив­ся без­ліч висту­пів Емі, зна­йшов та збе­ріг вели­че­зну кіль­кість запи­сів. Не знаю, скіль­ки годин на добу я чув її голос, адже навіть коли я вими­кав про­гра­вач, я від­чу­вав, що я все ще чую, як Емі співає.

Так. Збо­же­во­лів. Гаразд.

Зві­сно, мені ста­ло ціка­во роз­пи­та­ти інших людей, які від­чу­ли те ж саме, що дове­ло­ся від­чу­ти мені. Зві­сно, зав­дя­ки Google, зна­йти осе­ре­док таких людей було спра­вою одні­єї хви­ли­ни. І, зві­сно, це був Amy Winehouse Forum.

Цей форум дав мені можли­вість позна­йо­ми­ти­ся з бага­тьма людьми. Всі вони були різні, але – диво­ви­жно – кожен з них чомусь від­чу­вал те ж саме, що від­чув я. Що саме? Щоб висло­ви­ти це, мені та моїм спів­ро­змов­ни­кам з усіх куто­чків сві­ту дово­ди­ло­ся писа­ти один одно­му вели­че­зні листи, зго­дом пере­хо­дя­чи в при­ва­тне листу­ва­н­ня. Такі бесі­ди часто перед­ба­ча­ли необ­хі­дність дові­ря­ти один одно­му ті чи інші дета­лі сво­го при­ва­тно­го жит­тя, аби наве­сти при­кла­ди впли­ву Емі. Я спіл­ку­вав­ся з бага­тьма кори­сту­ва­ча­ми фору­му і жаді­бно погли­нав їх істо­рії, адже їх сві­до­цтва дово­ди­ли, що Емі дій­сно не була про­стою спів­а­чкою. Вона яки­мось загад­ко­вим чином впли­ва­ла на кожно­го з нас, і все, що від­бу­ва­ло­ся, іно­ді зда­ва­ло­ся мені не зов­сім реальним.

Ага. Збо­же­во­лів. Я в курсі.

Я був щасли­вий зна­йти стіль­ки одно­дум­ців. Між всі­ма були різні сто­сун­ки, хоча, каза­лось би, всі мають дру­жи­ти один з одним, але не все так про­сто. Були ті, що часто сва­ри­ли­ся між собою, а були й такі, що сва­ри­ли­ся з усі­ма. Вже насту­пною весною вийшло так, що адмі­ні­стра­то­ром фору­му дове­ло­ся ста­ти мені, і тоді мені дове­ло­ся навіть вида­ли­ти двох най­більш актив­них скло­чни­ків за систе­ма­ти­чні обра­зи кори­сту­ва­чів та нехту­ва­н­ня пра­ви­ла­ми, адже їх пове­дін­ка шко­ди­ла спіль­но­ті. Але до кожно­го з цих людей я ста­вив­ся по-осо­бли­во­му і зав­жди від­чу­вав, ніби­то Емі сво­їм жит­тям та твор­чі­стю роз­па­ли­ла вели­че­зне бага­т­тя, а нам всім про­сто поща­сти­ло, що іскри від ньо­го в пев­ний момент потра­пи­ли в наші сер­ця і тепер його жар зав­жди зігрі­ває нас, а полу­м’я – осві­тлює все навкруги.

Зві­сно. Збо­же­во­лів. От і чудово.