Втрачений гріндер

Це був неймо­вір­но мер­зен­ний день, чер­го­ве нена­ви­сне 23 липня, в цей раз – 2016 року.

То була субо­та, отже, як і май­же кожної субо­ти, я вийшов в місто з гіта­рою. До вечо­ра було ще дале­ко, було спе­ко­тно, все дра­ту­ва­ло, до того ж це був один з тих пері­о­дів, коли мені не зава­див би чер­го­вий попуск, але я все від­кла­дав та від­кла­дав його “на завтра”.

Гра­ти не хоті­ло­ся та й вза­га­лі нічо­го не хоті­ло­ся, навіть кури­ти. Я почу­вав себе дово­лі кеп­сько і знав, що мені ста­не кра­ще, коли я тро­хи роз­ку­ма­рю­ся, але я від­чу­вав, як силь­но шма­ляє сон­це і розу­мів, що про­гу­лян­ка під його про­ме­ня­ми буде ста­не не дуже тривалою.

Ноги вине­сли мене на Михай­лів­ську пло­щу, я сів на одну з лаво­чок і пев­ний час про­си­дів там, кру­тя­чи в руках свій грін­дер та роз­ду­му­ю­чи про те, що мені роби­ти і куди йти далі. Спе­ка ніяк не про­хо­ди­ла, все так само дра­ту­ва­ло, і я спі­ймав себе на дово­лі див­но­му від­чут­ті, як для субо­тньо­го дня – я ходів поїха­ти додо­му і схо­ва­ти­ся там.

Вдо­ма ніко­ли не було, Кате­ри­на поїха­ла в гості до Наді, але вдо­ма я кури­ти одра­зу теж не став, я впав на ліж­ко та спро­бу­вав заснути.

Про­йшов деякий час, сон­це тро­хи вга­му­ва­ло­ся. Я під­няв­ся на ноги, від­чу­ва­ю­чи себе шма­том лай­на, і вирі­шив, що буде, мабуть, доре­чно поку­ри­ти та погра­ти собі тихень­ко вдо­ма. Я вийшов на бал­кон, взяв бонг, під­го­ту­вав його до робо­ти, а потім поліз в свій гітар­ний чохол, щоб діста­ти звід­ти грін­дер з шишка­ми.

Я сунув руку в малу кише­ню, де він зазви­чай лежав, але не зна­йшов його. Витя­гнув звід­ти все: стру­ни, капо­дастр, тюнер, боко­рі­зи, ще щось… Але грін­де­ра там не було. Див­но! Я поліз в вели­ку кише­ню. Витя­гнув звід­ти все. Але грін­де­ра не було і там. Я поліз все­ре­ди­ну чохла, але… Не було його й в кише­нях, не було його й на під­ло­зі, його не було ніде. Мій грін­дер, що я при­віз з Лон­до­ну, про­пав. Я зга­дав, що востан­нє я брав його в руки десь на тій лаво­чці, що в була скве­рі біля Михай­лів­ської пло­щі – можли­во, я впу­стив його десь там?

Про­йшло вже декіль­ка годин, але я спо­ді­вав­ся зна­йти його на тому ж місці. Тре­ба було поспі­ша­ти, то ж я викли­кав таксі, ми дуже дов­го діста­ва­ли­ся цен­тру, а під­’­їзди до Михай­лів­ської пло­щі було пере­кри­то, адже там про­во­ди­ли­ся пев­ні куль­тур­ні захо­ди, тому я вийшов та побіг в той сквер. На пло­щі та в скве­рі було людя­но, я під­біг до лаво­чки, на якій сидів вдень, поди­вив­ся під нею, поди­вив­ся нав­ко­ло, похо­див, поди­вив­ся ще, ще і ще, але мого грін­де­ра ніде не було. До мене піді­йшли двоє людей спор­тив­ної ста­ту­ри, в яких я одра­зу роз­пі­знав мусо­рів, що були одя­гну­ті в цивіль­не, та поці­ка­ви­ли­ся, що я тут шукаю, і я навіть спи­тав їх, чи не зна­хо­ди­ли вони тут неве­ли­чкий мета­ле­вий циліндр. Я був у від­чаї, то ж що ще я мав зро­би­ти, щоб зна­йти його?

Я повер­нув­ся додо­му в жахли­во­му настрої. Зві­сно, я міг роз­ку­ма­ри­ти­ся і без грін­де­ру, але… Це було 23 липня. Мер­зен­не, нена­ви­сне 23 липня. І, можли­во, це був пев­ний натяк на те, що мені дій­сно слід було зро­би­ти перерву?