Я відчував, як світ навколо мене змінюється і як стрімко змінююсь я сам. То хіба я міг мовчати?
Це полум’я, про яке я згадував в попередньому дописі, буквально пропалювало мене зсередини – так сильно мені кортіло робити те, що робила Емі. Висловити все те, що я маю всередині, за допомогою музики – в першу чергу, щоб подякувати Емі. Створювати музику, щоб передати далі хоча б промінчик того світла, яке запалила Емі – ось, чого я прагнув.
Наближався мій 33‑й день народження. Катерина спитала, що б мені подарувати, і розмірковувати над відповіддю мені не довелося – більш за все я хотів мати гітару.
Ну, гаразд, чуваче. Хочеш гітару – хто ж її за тебе обере? Обирай. Подивився я в інтернетах, знайшов магазин десь на Нивках… До речі, зараз згадав, де цей магазин було розташовано, і щойно по Google Maps подивився, чи на місці такий. Мої вітання – магазин працює, тому навіть наведу адресу: gitara.in.ua.
Отже, зателефонував, переконався, що сьогодні відкрито, та й поїхав. Пам’ятаю, що навігатор мене чомусь повів не широкими проспектами, а тихими вуличками, вздовж яких стояли невеличкі хатки та росло багато-багато дерев. Це була вже друга половина жовтня, отже листя на цих деревах вже позолотіли, небо було таким глибоким та синім, яскраво світило яскраве сонце, а я їхав і слухав, як Емі співає про свою гітару:
Приїхав, припаркувався, забіг по сходах на потрібний поверх, дзвоню в інтерком. Так і так, кажу, я вам телефонував, що приїду, пустіть, хочу у вас гітару купити. Захожу, вітаюся з продавцем, а він молодий зовсім хлопець, питає, яка гітара мені потрібна. Я й кажу, що буду вчитися, тому прошу допомогти обрати. Той подивився на мене трохи скептично, але нічого такого не сказав, хоча не виключаю, що все йому було ясно: приперся якийсь чолов’яга, у якого, схоже, на старості років ув жопі дитинство заграло, хоче собі ото гітару, але ж очевидно, що через тиждень-два кине. Поставив мені пару запитань, та й каже: “Рекомендую ось таку” і показує мені гітару. Бачу – гітара. Гітара і гітара – хіба я розуміюсь на цьому? Продавець рекомендує, отже є сенс довіряти його експертизі. Отже, й кажу: “Дякую, давайте мені цю гітару, будь ласка, буде моя”. Ще вирішив придбати чохол та запасні струни.
Все отримав, розрахувався, ще трохи продавцю на чай залишив, бо хлопець мені допоміг з вибором всього, що було потрібно, а поки ми спілкувалися, він обмовився, на яку з гітар хоче сам накопичити.
Сів в Циганомобіль та й поїхав. Треба було ще за Катериною заїхати та відвести її додому з занять, отже вже ввечері, коли приїхав додому, дістав з чохла гітару і дивлюся на неї, не дуже розумію, що далі. Ну, хоча, якщо пригадати, то десь коли я ще в школі навчався, я, здається, міг якесь там “Всьо ідьот по плану” виконати, але щось складніше – зась. Тому я вже знав, що ноти складаються в акорди і що акорди будуються за якимись там принципами, які я тоді геть не розумів, але щось таке пам’ятав, що є якесь Am, а є C і що вони чимось схожі, а чим – чорт його знає.
Я все життя працюю в індустрії, робота в якій формує у фахівця дуже корисну звичку – відповіді на будь-які питання спочатку шукати в документації, а якщо не знайшов – чітко сформулювати питання та поставити його там, де на нього хтось обов’язково відповість. Отже, завдяки Google, я згадав, як саме виглядають базові акорди, і ще згадав, що оце Am, яке посунуто на два лади вище – це вже Bm, а потім ще на один лад – це вже Cm. Коли на один, а коли на два – дуже просто, достатньо уявити собі стандартну фортепіанну клавіатуру і пам’ятати, що A – це “ля”.
Мені тоді виявилося цього достатньо.