Одного разу в дитинстві мені стало цікаво, що там знаходиться всередині новорічної хлопавці. Я вже був достатньо дорослим, щоб знати, що там є якась загадкова бертолетова сіль (саме її я й хотів звідти дістати), але ще достатньо малим, щоб просто полізти туди пальцями.
Палець вперлися в картонний пиж, я вирішив натиснути на його край, щоб повернути, але раптом сталося те, для чого хлопавка й пристосована: піротехнічна суміш від тертя спалахнула і палець дуже сильно обпекло: вся шкіра на ньому вкрилася невеличкими білими лусочками, а згодом злізла.
Життя тривало. Вже не пам’ятаю, коли саме це сталося, але пригадую, що це було літо 2012 року, а конкретніше – десь так кінець липня, тобто минув рік з того дня, як я вперше і на той момент в останнє почув ім’я Емі Вайнгауз. Не знаю, що саме мене тоді підштовхнуло поцікавитися її творчістю: можливо, я натрапив на якусь згадку про неї, а може – почув це ім’я десь ще. Але, хай там як, мені чомусь закортіло дізнатися, що це була за співачка, і я завантажив з торентів “повну колекцію” її пісень. Ну, як повну… 😉 Це вже потім я зрозумів, що до повної колекції там було дуже далеко, але в той день мені вистачило.
Вистачило з головою.
Не можу сказати, яке саме це було число, але той день я пам’ятаю добре. Це був вихідний, здається, це була субота, і я приїхав в безлюдний офіс, щоб спокійно попрацювати над якимись суто технічними задачками. Ми з Катериною саме тоді запускали новий бізнес, який потребував досить складних технологічних рішень, отже й роботи було чимало. Я ввімкнув програвач та почав занурення в роботу.
Спочатку пішов альбом Frank, який Емі випустила у 2004-му. Перші ж пісні, які я почув, дали мені зрозуміти, що Емі була не просто співачкою. Ні, я тоді ще не знав, що цими піснями вона розповідає власну історію. Не замислювався я й про те, чи сама вона є автором цих пісень. Якщо казати зовсім вже чесно – на той момент я ще не розбирав всіх слів, і тому майже розумів, про що саме йдеться. Але я слухав ці пісні, слухав її голос і відчував дещо трохи надзвичайне.
Слухаючи її, ставало очевидно, що для неї самої ці пісні були чимось, в що вона вкладала себе цілком. Нічого не знаючи про Емі, я відчував її відданість своєї справі, і це не могло залишити мені байдужим. Та пристрасть, з якою вона співала, просто заворожувала.
Я слухав Емі весь день. Час від часу я переривав свою роботу, щоб знайти в мережі текст тієї чи іншої пісні. Прочитавши текст, я вже розумів, про що саме йдеться, і, коли програвач повертався до цієї пісні знову, я набагато краще відчував все те, чим Емі хотіла поділитися.
Я прочитав біографію цієї співачки на Вікіпедії, і відтак значення цих пісень стало для мене ще більш зрозумілим. Я слухав ці пісні, читав їх текст і ловив себе на дивному відчутті, нібито історія життя Емі знайома мені вже давно, нібито я завжди знав цю історію, ще з раннього дитинства. Що за чортівня?
Пізно ввечері, повертаючись додому, я продовжував слухати ці пісні, а потім, коли я зняв навушники, я ще довго чув той голос.
Надзвичайно довго.